Про особливості і наслідки національного підходу до мови
відхилення від «нормативної» лексики і діючого на даний момент правопису виражають позиції автора в мовному пи́тані
Коли жують натужно мову штучну,
А сутність історичну утискають,
То й альпіністи падають із кручі,
Й ракети часом не туди влучають…
Цей матеріал є спробою аналітичної обробки назбираних за якийсь час безглуздь теперішньої нормолексики, шо в масі своїй перетворюють її на одне суцільне безглуздя. Бо в нескінчених суперечках про виключність мовного статусу терміном «мова» оперують, як якоюсь сакральною даністю – а заглянути під шкаралупу: шо ж та мова собою являє, шо з неї зробилось, і робиться – табу. Давайте заглянем за цю священну завісу. Колись хлопомани ввели її в літературний вжиток, черпаючи з народної гущі, і вона, являючи по своїй суті наріччя офіційного руського язика, дійсно була соковитою й живою. Як в Шевченка. Як в М. Вовчок. Набуття державности обумовило появу інститутів мовознавства, в яких засіли не на жарт заклопотані долею мови діячі. Враз виявилось, шо мова ця вкрай потребує розвитку та очищення. Напрямок руху помінявся: не живе з народу, а видумане в народ. Розвал РС активізував цей процес. «Мовотворці» отримали страшну владу. Їм мусять підкорятися всі, від нацрадикалів до комуністів. Сп’яніння від такого всевладдя примножило їх рвіння в відповідності до приказки: застав дурного богу молитися... От львина доля стала левовою часткою. Це шо, їй вернули первинне звучання? Очистили від клятомоскальського засмічення? Рівно навпаки – зірвали з рясного дерева мови живий листок, втуливши натомість потворний муляж, витвір запаленої уяви. То це вже і Львів має стати Левів.. А якщо на цю долю претендує пес, то буде песова доля?. А от «козлиную бородку» перевели, як козлячу. Хоча взагалі вона цапина. Видать, суфікс «ин» став каменем преткновення – москальським він здався нашим мовотворцям.. А от і Цап! Відбувайло! Просто бери й оформляй патент на винахід!.. Тому при переході на таку нормлексику представників хоч «свідомого» заходу, хоч «манкуртичної» великої України (про манкуртизм мова ше йтиме), від постійної напруги притворства поглиблюється роздвоєння психіки, що й спостерігається в поведінці українських політиків, оскільки сама ця лексика, як згадано, є продуктом роздвоєної психіки. В роботі «Украина земли русской» вже вказувалось на згубність для мови насильницької заміни живого штучним. І в цього питання давня історія. Якшо приглянутись до всіх цих кохань, троянд, родзинок, кватирок… Колись була така собі пісенька:
Парень хороший, парень хороший, как его зовут…
Який проситься переклад? Думаєте: Хлопець хороший, хлопець хороший, як його зовуть…?
Начебто й всі слова нормативні.. Але офіційний переклад такий:
Парубок гарний, парубок гарний, як його ім’я?
Ось вам, як в краплі роси – прыгай задом наперед, делай все наоборот!.. От вам не скора поміч, а швидка допомога; не придомова, а прибудинкова територія; не прискорити, а пришвидшити(!).. Не вирази, а готові індикатори; лакмусові папірці на предмет діагностування клінічної русофобії..
Нову хвилю кастрації «солов’їної» викликала гарячкова активність західних земель, де внаслідок тривалого відриву від руського світу, насильного введення видуманої латиністом Скаргою унії і суспільної дискримінації розвинувся ксенофобний комплекс малих народностей. Встидаючись своїх галицьких говірок, яко «хлопських», шо є варіаціями галицько-руського язика з масою спільних слів із фобічно демонізованим «москальським» (то, всьо, туда, сюда, видіти, піяти (петь), звізда, і т. ін), вони схопились за нормолексику на основі київсько-полтавської говірки і, переродивши колишню полонофобію в москвофобію, з притаманною їм ревністю, гідною кращого вжитку, взялись до діла. Гвинтокрил, гелікоптер… Но тільки шоб не вертольот! Хай буде по-німецьки, по-польськи, йше дідько знає по-Якому – аби тільки не по-нашому, не по-руськи!.. І якби це заклопотане плем’я возбуяло в шевченківські часи так, як воно возбуяло тепер, нема сумніву, шо «покритка» стала б «прихованкою» (так, як в устах декого з екранних осіб «охотниця» стала «полювальницею») – звичайно, якщо тільки воно означає приховування (сокриття) факту зачаття, а не того, шо в тваринництві називається «покриття».. Ну, і «нужник» вже очевидно мусить стати «потрібником»; «неділя» – «несправня», і т. д… Всенародно любимий «первак» – «першак»? «Вторяки» – «другаки», а чи ж «іншаки»?.. Маячня? Але ж «віджим» вже став «відтискуванням». То як тепер «жом, віджимки»?. А от чому зріджений газ став скрапленим? Він там в трубі, чи в балоні, вже став не рідиною, а такими знаєш крапельками? Чо’ вузи стали вишами?..
Ше один прийом відмежовуваня полягає в виборі з куща синонімів котрогось із них, яко «українського», і віднесеня всіх решти до «русизмів» (!). Вже нема «спасибі», нема «чудо» – тільки «дякую», тільки «диво»… Не «сім’я» – «родина»! То вже не «чудовий», а «дивовижний»?.. Чи «дивовий», бо ж «дивовижний» вже є, і означає він зовсім иньше.. Та не тільки синоніми. Під дерусифікацію потрапила, наприклад, бочка, на яку поширили назву «діжка», а це конструктивно і функціонально різні речі. Це, як от стакан назвати чашкою, чи заступ сапою...стоп-стоп-стоп! Під «заступ» вже втрапила й власне лопата, в просторіччі відома, як шухля!.. І в той же час «втопитися» замінили на «потонути» – калькою з російського «утонуть».. А от чим завинило «відвернутись», яке об'єднали з «обернутись»?. Нещасна мова, по живому обшматовувана Сціллою фобії з одного й Харібдою елементарної некомпетентності з другого боку.. Далі: рішили, шо суфікс «ч» то не українське. Тільки «нь». І вийшло, шо споконвічне і загальнонародне «дочка; снігурочка; русалочка…» це неправильно. А тільки, шоб: «донькА; снігуронька; русалонька»… дюймівонька! І дієприслівники то не укрраїнське! І враз протестуючі стали протестувальниками; відпочиваючі – відпочивальниками.. Проводжальники-зустрічальники, умивальники-витиральники! Мітингувальники, сумувальники, рятувальники, довгоочікувальники! А чо’ ж навчальники й досі учителі?. І чо’ це у Франка «запорток», а не «запсувок»?. Шевченківська «вольна сім’я».. Так їх «погані правнуки» профанують, знекровлюють живу мову, різко скорочуючи її виразні можливості натомість, як великоруський язик використовує все синонімічне розмаїття, де поряд з, наприклад: «особенно»; «наемник»; «приказ»; находять свій вжиток: «особливо»; «наймит»; «наказ»; без всяких упереджень відносно «українізмів», і в цьому його сила і магія. А от містика назви: українська мова суть руський язик, витіснений клінічними русофобами на саму окраїну свого словарного запасу. А язик – виразник інтелекту; ріжеш язик – дебілізуеш інтелект її носія. Що й маємо сумнівну приємність спостерігати. Мовне членовредительство (членопошкодження?).. Самі відказуються, як відказались і від самоназвання, а тогди муть волали, же кляті москалі вкрали нашу назву (мову/жінку/сало – шо там іще?)!.. Як взагалі можна вкрасти назву? Хіба заборонити – а хто забороняв руським, русинам називатись такими? – чи самим відректися від неї. І, перекладаючи з слабої голови на здорову, клеїти ярлик манкуртів тим, хто тримається своєї історичної сутності. «Все то, что говорил он о другом, то было правдою о нем самом».. А потім скиглять за «меншовартість»!.. То це вже таки сфера психіатрії.Тож треба отямитись і подивитися в вічі правді: самі терміни «Україна; українська мова» є скороченням повних визначень: «Руська Україна; українська мова (наріччя) руського язика»... На Хмельниччині – не на сході! – був поширений термін «випровоженіє» (не випроводжання!): врочисті проводи новобранця в армію. Чергове свідчення генетичної руськості української мови, шо вперто пускає паростки з тої свої попавшої під заборону первородної серцевини.. Зате Україна «соборна». Чо’ не «збірна»? А для торжественності! Обмовка по Фрейду.. Заядливий націоналіст, історик Д. Дорошенко: «Запорожжя; торговля; правительство; православіє; мужеський пол…»… Очевидно, шо й «натхнення; піднесення» є штучно випродукувані і втиснуті в «літературну» мову «мовотворцями» минулих поколінь замість природніх «вдохновення; (во)одушевління», і вже як-би й канонізувалися в цій самій нормолексиці. Але в живому спілкуванні вони так і не стали автоматично вживаними. Тож для спасіння мови, її треба очистити від згубних наслідків діяльности розгляданих мовотворців. Від Ужгорода до Чернігова говориться між собою: «пожар», а в мікрофон, чи в акт: «пожежа»; в народі: «тройця», а з екранів: «трійця»… «Бойня» – «бійня»… Замінили «і» на «та», «шоб» на «аби», «марнувати» на «гаяти», і т. д. – а в них ріжні смислові відтінки. «Перша година десять хвилин» є нісенітниця, бо це вже десять хвилин по першій, або десять другої. Відміна в жіночих прізвищах притаманного їм закінчення це вже не просто манкуртизм, а якийсь найменувальний трансвестизм: Зоряна Грицишин; Дарина Микитин.. Аж ось: молдавський політик, наше їй шанування, Зінаіда Гречаний. То шо, і в наших мовних інституціях вже засіли молдавани зо своїма лексичними законами? Тай перековують наших стерявшихся молодичок на, перефразовуючи поета, «До пупа дівка, там – дядило!»...
Кричущий приклад вихолощення мови – виривання з неї часового поняття «через». «Тільки за 20 років він повернувся з заслання». Тобто, ввесь цей час він не відбував заслання, а повертався з нього!. «Збори відбудуться за 20 днів».. Абсурд? Повний!.. І в той же час відкидаються галицькі перворусизми й мовні конструкції на манір: буду (му) ся женив... Скрізь на Україні, великій і малій не кажуть «дружина», а «жінка» в розумінні замужности. Кумир нинішних державотворців, шо з водою вихлюпують дитину, кабінетний буквоїд М. Грушевський, якому й на думку не спадало відмовитися від факту, шо Україна – це Русь, як визначник статі вживав слово «женщина»… Доля, за відсутністю більш відповідної постаті, вознесла його в вожді претендентної нації – на безриб’ї і рак риба. А Хмельницький, шо його зрівнювали з Кромвелем, «почел за благо» і спасіння об'єднатись з Росією.. Но ми вертаємо ся до своїх баранів, точніш, від них до попереднього: «вагітна» не ходило, не ходить, і ходити не буде – на Західній споконвіку кажуть «бременна», а на на Великій – беременна… Христос ся рождає, а не народжується… Слід не викорінювати, а пропагувати регіональні лексикони, видання з залученням місцевих слів і виразів, бо не можна перетворювати «файна я си файна» в «ой гарна я гарна». Не мош (!) відбирати в запорожан «чувал» або «банитись», в т. ч. банити руки, посуду; в усих східняків – «сахарь; базарь; тіг; рів (тягнув, ревів); ставляти; валяти; гримохкотіти»… З другого боку, очі не вирячають, а вирачують; не рятують, а ратують, заратовують, як вимовляють на більшості України в той час, як нормативним став спотворений варіант. До речі, прийняття терміна «ратувати» відповідником російському «спасать» не є коректним. Перше означає захищати, боронити, усувати загрозу на місці, а друге – виводити його з загрозливого місця. Тому «ратівник» є синонімом слова «захисник», а штучнізм «рятувальник» має називатись «спасатель».. Подольські «боракі, со(і)кіра», сприймані, як вульгаризм, це відголоски прадавньої мови предків. Як і руська піч, руський язик.. Природних русинів звинувачують в «русифікації», нарікають «українцями», викорінюють «русизми».. То хто манкурт?.
Язик суть засіб спілкування, а мова, річ – акт його використання: «На ... та мова твоя?; (За такие речи ... тебе в плечи)».. Перепрошуєм, але тут, як в краплі води.. Но: «Тобі ж руським язиком сказано!»...
Варто простежити еволюцію деяких притягнутих за вуха термінів. «Несостоятельность», не найшовши нічого більш підходящого, переклали, як «нікчемність», додавши лайливости на збиток вагомости. Чи це більш відповідне до ментальности?.. Переклавши, приміром, «ветхий завіт» на нормолексику, отримуємо «старий заповіт»; здійснивши зворотний переклад вже маємо «старое завещание»!..
Мова – це пісня; з пісні слова не викинеш, а з конгломерату висмоктаних з пальця есперантизмів, недолуго присмачених гомункульними калькізмами, давно почилими в бозі архаїзмами, хутірськими ендемізмами, пісня не витанцьовується. Тілько видумали рОвер на колесах квадратОвих, на якому силкуються обігнати великий і могутній витвір слов’яноруської еволюції. Цебто, нац. відродження неможливе без еволюційної деградації?. Таке відродження більш скидається на виродження. От стогнуть: нашО ж ми відмовились від ядерної зброї. Якраз дуже правильно, шо від неї нас ввічливо, але твердо «відмовили». А язик важливіший за атомну бомбу. Це неправда, шо він вб’є малоруські говорки. Ми вже показали, шо їх прямо на наших очах вбиває насильницька заміна еволюційно виробленого мертворожденим. Мовою Кобзаря цурання свого. Відмітимо ше декілька істотних моментів.
Руському язику притаманно деякі запозиченя вимовляти в жіночому роді: фльота, літра, причепа, зала ( ше в часи заснуваня Царськосільського ліцею, на нього норовили сказати «ліцея»).. Їх силою перекроюють на мужеський лад, а взагалі, по-правді, то треба б казати: музея, тіятра.. Ві Львови свого часу любили присмачити схвальну оцінку: «перша кляса!». Але ж то чисто, як прикол, а шоб «охвіційно».. Типу, селюківщина.. Та згадаймо іспанське «сенота» (карстовий резервуар); італійське «мармората; чоколата»; англійське «оркестра» – і ніяких комплексів. Як і те саме гуано.. Хто зараз назве дівчинку «Маланка»; хлопчика – «Гервасій»? А от МЕлані; а от Джерваз.. Ну, як Том Джонс, шо по-нашому Хома Іванів.. А ви: меншовартість, меншовартість.. Шодо «причепи»: взагалі це пристройка до хати. Но на степовій Україні тракторний прицеп, скалькований, як причІп, називали прицепа. Там же підземна цистерна для дощової води – басейна.. Ше їден пагін генної пам’яти крізь штуковану шкаралупу..
Ревно заміняється початкове«в» на «у» , коли попереднє слово кінчалось на глуху. Доведення до абсурду шашкевичівського:«придати теперішному язикови істинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: "пиши як чуєш, а читай як видиш"». А чергування це чисто вимовне і не повинно відображатись письмово. Англофони вимовляють писане «Рокфеллер», як «Рокафеллер». Приклад тверезого підходу без надуманих графічних фіксацій. Характерне мукання перед глухим звуком, поширене в живій мові і яро переслідуване в школі, як ознака необтесаності (шо ти бекаєш, мекаєш, як той баран!), в європейських традиціях є елементом мовної культури.. Теперішні норматизатори заставляють нас бути то молдаванами, коли ми поминаємо їхній край, то білорусами при згадці про Білорусію… А чо ж обидили флагмана Європи при тім, шо в Європу без мила ліземо – чо ж кажемо Німеччина, а не по-їхньому, Дойчлянд?. А от живе: Венгрія, венгри (Ой, венгерко,..!), чи їхня ж самоназва мадьяри так і лишились: Угорщина, угорці!..
Прізвища (фамілії) – тема взагалі табуйована. Та все ж: чого «Чорновіл», але чо' не «Тягнибік»? Між тим, як народня традиція однозначна: «Чорновол, Білоконь».. Чергування голосних при відмінюванні – це одна з визначальних рис укр. вимови; без чуття законів цього чергування нема володіння мовою. Не папіру, не зрісту, не самопомічі, чим рясніють теперішні ЗМІ. Не Марківа, Стецьківа і т п, чи того ж таки Чорновіла. Бо тоді ж – Харківа; Львіва.. І: «столяр» – «стіляр»; «столи» – «стіли» (зате з «застрілити» зробили «застрЕлити»!).. А шо – з них станеться. Нема такого абсурду, до якого не вдається вчаділий від русофобії мовотворець: Шматок хлібу! Безсінна ніч!..
Окремий нюанс: «Ніколаєнко; Оніщук» по-українськи, а «Баранивский; Жебривский» по-великоруськи.. І: чого Степан Ількович? Чого не Стефко, якшо вже Ілько (Гілько), а не Iлля?.. «Схаменіться, добрі люди, Бо лихо вам буде!»..
І, коли вже зайшла мова – западенці називають Вінницю Винницею. То мо’ вони мають рехт? Воно від віна, чи від вина?. З Ровного зробили Рівне**. Переклали польське «Ровнє»? Але область згідно з правилами чергування голосних все одно має бути Ровенською а не Рівненською. Звідки взялось це неліпе друге "н"? Навіть «Замостський» виправити на «Замойський» буде меншим ідіотизмом, бо тут з круглого колеса стане квадратне без стрімляння додаткових палиць. Є ж закони зручномовности (бодняр→бондар). Лиш вони не про наших заменгофів.*** То "Жовківський" вже "ЖовкВівський"?.
Так хімік прожене вино Через свою реторту - Лишиться рідиво одно, А спирт звітриться к чорту (Ф. Шіллер, пер. М. Лукаш)
І не просто рідиво, а відразливий денатурат. Тож ніяк не їде ровер на колесах квадратових, як ти 'го не підпихай. Прислухаємось до вуличної говірки. Шо спрагло вбирає хвацькі слівця фобізованого походження, і впритул не сприймає свідоміцькі неологізми. Це зневажений нормотворцями суржик. Але в ньому життя і смак. І Данилко, которий Вєрка Сердючка, которому встає сопливе свідомовне і «вопрос он сделал роковой»: а чому ви використовуєте суржик, а не україН’ську – зачинає мнятись, шось виправдально мурмотіти, шо ну да ж, шо він от-от… Замість сказати: а ти от візьми напиши на своїй нормативській, шоб вийшло живо і смішно (А які перли на галицькій Гварі ходили в народі)!. Теж предметний аспект: від Котляревського і до Глазового вся живість, весь сік – в суржику. Сатирики це знають, і свідомо експлуатують під видом пародіювання цього ж таки суржику! Не зовсім порядно в відношенні до нього... **** "Танцювала карапєт, порвала ботінки, зосталися на ногах чулки та(й) резінки":)..
А паралельно насаждаються великоруські терміни там, де існують живі історичні відповідники. Корінні зуби замість кутніх. Хліб подовий, хоча «под» по-україньськи «черінь», і це не архаїчний ендемік типу родзинки. Хоч самі руські печі вже стали історією, але на Україні слова «под» вони не знали. Народні назви наїдків: «(печена) гуска; індик» (гиндик)» стали гусаком тай індичкою. Того, що в великоруській традиції вони відповідно «гусь; индейка». Пряма калька, нищівний удар по нац. традиції, ба більш: самоідентифікації, за яку так знавісніло рвуть на собі вишиванки. І чергове свідчення вопіющого невігластва штатних мовознаїв, шо невідомо, а точніш, відомо, яким чином заполонили згадані інститути і комісії.. Але ж на стравах не окошилося: «Президент милує індичку» (а на картинці дорідний індичище!).. «Сусідам заважає спати гелготіння не гусей – гусаків»!. А стовпи нац. свідомости? Ющенківський вонючий газ; чорновІловський вонючий же «бичок»? І в той же час його ж «пригодовані депутати» (бо «корм» попало під заборону, то вже в худоби не корми, а харчі!)… І Ющ,і Ч, і легіон їм подібних знають слово «смердючий». Но – язик не повернувся. От тобі й «Думайте по-україн’ськи!».. Ратиці стали ніжками (калька з «москальки»!)), то й неділя вже «ніжкова», а не ратична.. Над вже згадуваним раком, яскравим персонажем народних образів, теж нависла загроза табу: панукраїнське «догори раком» замінили похабно-грайливим «догори дриГом»! Блискуче опристойнення!.. Але чому цей «дриГ» замінив віковічні «догори ногами/дном»? Чи вони теж?.. Зате ж майський мед – травневий! Таке розмаїття.. пардон, розтравіття..
В усталеному виразі «на Україні» заклопотані розгледіли чи не натяк на сексуальне насильство. Але на Закарпатті до недавнього часу було в ужитку не «Поїхати в Чехію», а «Ходити на Чехи». Як в часи Святослава.. Пишатись би тим, шо тільки в нас збереглось це ізначально руське, а тут таке.. Манія переслідування. Синдром ущербності. А ми довіряєм таким творити нам закони. От вони й творять.. Але коли ж «в», а коли – на? «В» – якшо в державі; в республіці (наприклад, УНР); а інакше – «на». В Росії, але на Русі. На Україні, але в Малоросії. «На Росії», чи «На Малоросії» недоладне, так як і «В Русі; в Україні». На превеликий жаль, цей вірус проник і в великоруський язик, Прийняли видумане заклопотаними правило. Ввели вираз «В Донбассе». Подчеркнем: В «ДЛНР», но « НА Донбассе». Да, дурной пример заразителен – вот уже и в российском политикуме нет-нет, да проскакивают выражения «ничтожные» в разумении «несостоятельные» – обратный перевод с притянутых за уши за отсутствием более подходящего аналога в незалежной нормолексике «нікчемних» (см. выше).. И, коль скоро дело коснулось великорусских языковых вопросов – остатки любых живых организмов уже стали величать останками. В т. ч. доисторические, палеонтологические.. Содержимое скотомогильников!.. Собственно, «останки» – выражение даже не социальное, а культовое. Бренные останки. То, что подлежит погребению. Можно согласиться с его применением к содержимому ритуальных захоронений. Но все прочее – остатки. Нельзя попустительствовать связке ханжества с невежеством в их профанации Великого и Могучего. Но к нашим баранам.
Другий фатальний фактор – вкладення вже сказано як отриманого алергічного лексичного денатурату в уста, для яких українська вимова не є врожденною, а з тим чи ишим успіхом набутою. Звідси акцент, інколи просто роботизований, відсутність орієнтації в закономірностях чергувань голосних, про які вже йшлося (тай спробуй в них зорієнтуйся при цих збочених драбівих і гринівих), постановка наголосів, шо теж чергуються в залежності від числа або відмінка.. Двадцять копійОк; п'ять жінОк (Уточнення: при невизначеній формі множини так і буде: жменя копійок, багато жінок; але при визначеній кількості: 20 копійок, 5 жінок).. Заміна нейтральних інтонацій емоційно підсиленими теж загальний підхід «нормолексикантів» (і побіжне свідчення їх психічного стану): «Ані; Аніж; Окрім; ДОпомогти; РОЗпочати; ЗАдля; ЗАради».. Лице – обличчя! Крім того, фактотуми інакшого мовного середовища, не лише російського, як належне сприймають підхід, шо кожне українське слово обов’язково має відрізнятись від російського. Бо при всій трісканині про примат професіоналізму, бал править непотизм. Перегляд україномовного ефіру – це постійне дешифрування в умі цеї какофонічної абабугаламаги. Відтак масовий дубляж кінокласики, популярних зарубіжних телепрограм в світлі викладеного – це вопіющий розпил бюджету на геноцид мови під гаслом її спасіння..
Підсумуємо: русизм української мови не вторинний, це її докорінна суть. І вихолощення цеї руської сутності чи не страшніше за ту тоталітаристську голодовку, на кістках якої шабашують заклинателі думати по-українськи, чиї чада відвідують елітні англомовні школи – воно пагубніше за всі чумні, холєрні, тифозні мори, бо вбиває не частину з усіх, а частину в усіх, частину найбільш істотну, самовизначальну. Це ніщо інше як етномовний геноцид, манкуртизація.
І хоч це безкінечне, не втримаємось, шоб іще трохи не повертіти калейдоскоп екранних барвистостей (родзинок, родзинок!): «…Не гає ні крихти (не марнує); понівечені… меблі!; крокодил тримає антилопу під водою, поки та не… потоне!(захлинеться); злочинець поцілив (постраждалого) із пістолета; пильнують порядок; автівка вигулькнула на зустрічну смугу; ледачо хитається на хвилях; пляж зваблює скупатись; жваво уявляють; затримали прямо серед торгівлі; з заздрісною (!) постійністю» (в зворотньому перекладі «с завистливым постоянством»; «Вони не загинають» (себто, не гинуть – «Они не погибают»)! «бульдог на конкурсі екстер’єру – не: випередив – подужав(!) 30-х конкурентів»! Як ніби це були собачі бої, а не набір балів... «Напрочуд невдало (напрочуд – добре; невдало – вкрай)»; «земля... тремтить (дрижить; трясеться)».. «заміна пройшла безхворобно(!) (безболезненно)».. Пригадується шарж на американця, шо в стремлінні показати віртуозне володіння руським язиком без міри ліпив соковиті вирази, і все невпопад. Чим доводив лиш те, шо душа цього язика лишилась для його незбагненною, і зо всіх тих його потуг виходила недолуга карикатура і на руський язик, і на нього самого. Як і в наведених перлах.
Тому, з благою метою спасти якусь частину ядра мовної самобутности, цеї основи народної самосвідомости, розширимо зібрання наведених тут прикладів словничком на манір того, шо Остап Бендер склав для журналістської братії. Перша графа великоруська. Друга – «нормолексична», з набором, в основному, термінів, які в живому спілкуванні ніколи не вживались і вживатися не будуть, а також тих, шо потребують розширення синонімічного ряду, відкинутого теперішніми підходами. В третій графі даються живі відповідники і, при наявності, шлейф синонімів, розташованих в порядку масовості вживання: від великоукраїнських до галицьких і карпатських, для збереження колористики регіональних говірок, хоча багато західних є чистої води полонізмами й германізмами. Але вони вплелись в мовну канву природньо, стали її органічною складовою. Звісно, не слід чекати вичерпности від дослідного зразка – це маркер загального підходу, прообраз грунтовного (україно)руського слІвника. Він також відображає позицію автора про стримане відношення до неслов’янських запозичень. Якшо термін «ферма» подається, як «стійло» чи «хлів», мається на увазі, шо й в великоруському він невиправдано витіснив «стойло; стайня; хлев». Дане питаня набуває особливої злободенності в зв’язку з процесами глобалізації і шкідливою модою на неслов’янські запозичення там, де в цьому нема ніякої необхідності. Так, на наших очах «менеджмент» витісняє «управління». Рейси чартерні, а чого не заказні?.
На закінчення про недосконалості письмової передачі деяких звуків, притаманних для української вимови (старше покоління, з появою відомого авта, називало його «[дж]иҐулі»). Означення гострого «г» задертим дзьобочком видається вкрай невдалим. Далі: відсутність окремих літер для звуків «дж» і «дз» без всякого перебільшення їх вбиває: діти з перших кроків опанування азбуки несамохіть привчаються вимовляють згадані звуки роздільно. Для диграфів «шч»; «тш»; «тс» ввели окремі букви («щ»;«ч»;«ц»), а першим не пощастило (той же Шашкевич вводив для [дз], але невдало – складний і незрозумілий). Пропонуємо простий і ефективний вихід: діакритичну галочку (птичка [карон, гачок «ˇ»]) над «г; ж; з», шо добре помітна, зручна в письмі і натякає на гостроту вимови. Не взяли з алфавіту русинського язика («желехівки»), коли робили з його український, і «ë», а чим вона гірша від инших йотованих, шо всі можуть чудово передаватись сполученням «й» з відповідною голосною без найменшого спотворення вимови, як це відбувається з розглянутими «дж; дз». То вже чи відказатись від «є; ї; ю; я», що гірше, чи ввести «ë», а ліпше й промовистіше «о» з бревісом (дужкою), як в «й», шо зразу даватиме відповідну асоціацію. Ввестити перелічені діакритизовані букви в склад перспективного алфавіту (україно)руського язика
*«Вестник для русинов Австрийской державы» – (львівська) віденська газета ХІХ ст.
**Перейменування населених пунктів – ще один напрям наруги з одного боку над еволюцією топоніміки, з иньшого – над її етимологією. Наприклад, «ТереховА; Кутищі; БезИменна» стали взятими ше з царських карт «Терехове; Кутища; Безіменне»; в той же час Медведівку (Медвёдовку) тепер переправили на «МедведЕвка», але ж вона походить не від «медведь», а від «мёд ведать»... Терноватка з якогось дива стала Тернівкою... Далі: можна ламати списи навколо Кіровограда (спершу наломивши дров), але жертва декомунізації Комсомольськ був заснований в радянську добу саме як такий, і поширення на нього назви прилеглого сільця є вульгарним пересмикуванням історії. Така правда
*** М. Ф. Заменгоф - розробник есперанто
****Партія укропатріотів – УКРОП. Теж пародія. Дуже знаково...
Источник: 